Get Adobe Flash player

Засідання методичної комісії викладачів гуманітарного циклу та соціально-економічних дисциплін

27 лютого 2013 року відбулось засідання  методичної комісії викладачів гуманітарного циклу та соціально-економічних дисциплін.

Повістка денна:

- «Педагогічна культура вчителя у сучасній освітології»;

- «Вкладати душу - чи берегти нерви».

Викладачі - предметники прийняли участь в обговоренні  даних питань.

Викладач  Вдовиченко І.В. наголосила, що основними принципами педагогічної майстерності, професіоналізму В. А. Сухомлинський називав бажання вчитися, натхнення, готовність до подолання труднощів.

Упорядковану сукупність загальнолюдських ідей, професійно-ціннісних орієнтацій та якостей особистості, універсальних способів пізнання і гуманістичної технології педагогічної діяльності називають професійно-педагогічну культурою. Визначальну роль розвитку психологічної культури фахівця у здійсненні професійної діяльності підкреслює В. Рибалка. Він визначає її як внутрішньо детермінований щабель професійної культури, що базується на свідомому засвоєнні спеціальних психологічних знань, умінь, навичок при залученні внутрішніх глибинних ресурсів фахівця.

Викладач – головна фігура педагогічного процесу. Його особистий приклад є могутнім фактором виховного впливу. Діти, як стверджував Л.  Толстой, переймаються прикладом у сто разів сильніше, ніж найкрасномовнішими і найрозумнішими повчаннями. Вплив авторитетного педагога зберігається протягом всього життя. «Золотим правилом» науки виховання вважав К. Ушинський таку тезу: «Учителеві треба бути таким, якими він хоче бачити своїх вихованців».

Позитивні якості викладача є основою його авторитету – визнання учнями його інтелектуальної, моральної сили й переваги, глибокої пошани до викладача, віри в нього.

Викладач Слєсарєва В.О. звернула увагу колег на те, що найважливішим елементом в системі психолого-педагогічної культури педагога є комунікативна культура. З комунікативними якостями, в першу чергу, пов’язані розвиток здібностей педагогів до самопізнання, саморегуляції, рефлексії, підтримки дитячої індивідуальності, симпатії, емоційної чутливості.

Польгун І.В. відмітила, що педагог повинен прагнути до духовного збагачення учнів, повинен поважати невичерпність і унікальність кожної людської особистості, організовувати педагогічний процес як духовну взаємодію в умовах психологічного комфорту, інтелектуальної співпраці, співтворчості.

Обговорення питання «Вкладати душу» чи берегти нерви, викликало дискусію, викладачі наводили приклади з власної педагогічної діяльності, а також матеріалів ЗМІ.

Вдовиченко І.В. відмітила, що уміння приводити себе в стан, потрібний для роботи в певний момент часу, — одне з головних умінь професіонала в будь-якій сфері. У роботі викладача — у тому числі. Цього не навчають у педвузах, і випускники, які є професіоналами як викладачі, виявляються безпомічними як педагоги-практики. Ті теоретичні знання, які отримує студент на заняттях із педагогіки та психології, не формують уміння правильно реагувати на позаштатні ситуації.

Молодому вчителеві доводиться діяти інтуїтивно, емоційно, а отже, не професійно. З’являється звичка без потреби використовувати емоції, нерви та інші недоторканні резерви. А це, у свою чергу, швидко призводить до постійних психологічних перевантажень. У цьому стані перебуває більшість викладачів, і він вважається нормою, навіть більше: заохочується як «вкладання душі» у свою роботу. Звідси — відчуття постійної перевтоми вчителя, поширена думка про невдячність нашої роботи.

Слесарєва В.О. звернула увагу на те,що коли на уроках викладач напружує нервову систему для концентрації сил — це не професійно, тому що руйнує душу викладача, а результат — далекий від бажаного. Емоції, інтуїція — дорогоцінний запас, недоторканний у повсякденному житті. Тому ситуації нерядові (а вони в освітньому житті виникають досить часто) викликають неадекватну реакцію і розв’язуються незадовільно. Сили й нерви витрачаються без користі для учня, без професійного зростання педагога й на шкоду навчальному закладу в цілому.

Сформувати професійне вміння приводити себе в потрібний стан для цього виду діяльності, насамперед, потрібно й корисно самому викладачеві.

Польгун І.В. у виступі зауважила, що на жаль, дуже часто бажання викладача  відчувати себе розумнішим, ніж діти, обертається зарозумілістю й невиразністю пояснень. Уроки стають для учнів нудними. А нудні уроки, урешті-решт, обертаються поганими знаннями учнів. Гонитва за популярністю перетворюється на заохочення розбещеності, принизливу для викладача фамільярність і знову ж таки погані знання. Бажання зберегти нервову систему, не реагуючи на порушення дисципліни під час уроку або виставляючи гарні оцінки, щоб відв’язатися, рано чи пізно помститься роздратуванням проти більшості учнів і втратою їхньої поваги.

Корнійчук Н.А.

Буває  викладач, підготувавши чудовий цікавий матеріал, розписавши весь урок по хвилинах, не може зрозуміти, чому його титанічні зусилля пропали марно. І майже завжди він переконаний, що все було б чудово, якби один чи два учні цього класу не заважали решті. Аж ніяк не відразу викладач починає розуміти, що це і є його неготовність до конкретного уроку в конкретному групі. Правильно підготуватися до уроку — означає врахувати всі фактори, які можуть перешкодити його проведенню, у тому числі — недбайливого учня, порядковий номер уроку, день тижня і власний настрій.

Вдовиченко І.І.

Труднощі викладацького життя відомі всім: навантаження. Стрес, непрості стосунки в колективі, паперова тяганина, колосальна відповідальність, часто ледачі і невдячні учні.

Є в педагогічній діяльності і свої радощі, скажімо бачити, як на твоїх очах дорослішає людина.  Як з довірою йде вона до тебе за порадою. ..Все залежить від точки зору самого фахівця, його відношення до роботи, бажання вкласти в неї душу.

Викладач обов’язково має бути доброзичливим і дружелюбним. Врівноваженість і толерантність допомагають йому порозумітися з кожним учнем.

Маличенко О.М.

Нема жахливішої роботи, ніж учительська

нема виснажливішої роботи від учительської,

де нерви паляться, мов хмиз сухий,

де серце рветься…

Але нема щасливішої долі,

коли людина з твоїх рук, учителю,

іде у світ – краплю світ людніє.

(« Дума про вчителя» І. Драч)

« Справжній вихователь той  - писав Василь Сухомлинський, - хто йде до вихованців зі своїми яскравими думками, ідеями, переконаннями. Йдеться про духовні потреби викладача виражати себе як особистість, розвивати свій внутрішній світ..»

Ухвалили :

  1. Викладачам- предметникам  користуватись «Золотим правилом» науки виховання  К. Ушинського: «Учителеві треба бути таким, якими він хоче бачити своїх вихованців».
  2. Сформувати професійне вміння приводити себе в стан, потрібний для роботи в певний момент часу.
  3. Уникати конфліктних ситуацій, психологічного перевантаження, вчитись контролювати власні емоції.

На даний момент 48 гостей на сайті